13 хв читання
Корея під владою Японії перебувала 35 років: від анексії в серпні 1910-го до визволення 15 серпня 1945 року. Корейці називають цю добу Ilje Gangjeomgi (일제강점기), тобто «період насильницької окупації імперською Японією». Саме вона пояснює багато з того, що помічає сучасний мандрівник: чому 1 березня і 15 серпня є державними святами і чому слова японського політика досі можуть відкривати вечірні новини в Сеулі.
Нижче розбираємо, як відбулася анексія, як керували колонією, що змінив виступ 1919 року, що відомо про примусову працю та систему «жінок для втіхи» і чому 1945 рік залишив між двома країнами стільки невирішеного.
Головне
- Японія забирала Корею поетапно: у 1876 році змусила відкрити порти, у 1905-му взяла під контроль зовнішню політику, а 29 серпня 1910 року повністю анексувала країну.
- 1 березня 1919 року після зачитування Декларації незалежності по всій країні почалися протести. Сьогодні цей день є державним святом Південної Кореї, Samiljeol (삼일절).
- З 1940 року корейців примушували реєструвати японські імена, а викладання корейської мови різко скоротили ще з 1938-го.
- Питання примусової праці та «жінок для втіхи» досі спірні. Токіо вважає, що договір 1965 року закрив усі претензії, а багато постраждалих і Верховний суд Кореї не погоджуються.
У цій статті
- Як Японія анексувала Корею: 6 кроків від 1876 до 1910 року
- Як Японія керувала Кореєю: 3 етапи колоніальної політики
- Яким було повсякдення в Кореї під владою Японії
- Рух 1 березня (삼일운동): що сталося в 1919 році
- Як корейці боролися за незалежність після 1919 року
- Як Японія намагалася стерти корейську ідентичність (1937-1945)
- Примусова праця і «жінки для втіхи»: що фіксує історія
- Як прийшло визволення 1945 року і чому Корея розділилася надвоє
- Чому Корея під владою Японії досі впливає на відносини двох країн
- FAQ
- Куди піти далі: музеї, фільми й книжки про цю історію
- Схожі статті
Як Японія анексувала Корею: 6 кроків від 1876 до 1910 року
Японія взяла Корею не одним ударом. Упродовж 34 років вона відтісняла суперників і по шматочку розбирала корейський суверенітет. Наприкінці XIX століття країною правила династія Чосон (조선), яка трималася понад 500 років. Вона опинилася між циньським Китаєм, Росією та Японією, що стрімко індустріалізувалася.
Договір у Канхвадо 1876 року, нав’язаний після морського протистояння, відкрив корейські порти для японської торгівлі й дав японцям, які там жили, імунітет від корейських судів. Далі Японія перемогла Китай у японсько-китайській війні 1894-1895 років і Росію в російсько-японській війні 1904-1905 років. Після цього жодна держава регіону не могла або не хотіла її зупиняти. 1905 року Сполучені Штати і Британія визнали позицію Японії в Кореї, США зробили це через домовленість Тафта-Кацури.
| Рік | Подія | Що втратила Корея |
|---|---|---|
| 1876 | Договір у Канхвадо | Контроль над торгівлею та над японськими поселенцями на своїй землі |
| 1895 | Королеву Мін (пізніше посмертно імператрицю Мьонсон) убили японські агенти в палаці Кьонбоккун | Головну при дворі противницю японського впливу |
| 1905 | Договір Ыльса (을사조약), підписаний під військовим тиском | Зовнішню політику; Іто Хіробумі став першим японським генерал-резидентом |
| 1907 | Імператора Кочжона змусили зректися трону після таємної місії до Гааги на мирну конференцію | Армію, яку розпустили того ж року |
| 1909 | Борець за незалежність Ан Чунгин застрелив Іто Хіробумі в Харбіні | Нічого нового; Японія пришвидшила плани анексії |
| 1910 | Договір про анексію підписано 22 серпня, оголошено 29 серпня | Саму державність |
29 серпня 1910 року корейці називають Gyeongsul Gukchi (경술국치), «національна ганьба року Кьонсуль». Від імені Кореї договір підписав прем’єр-міністр Лі Ванйон, і в Кореї його ім’я досі означає зраду. Боротьба почалася не в 1910-му. Після розпуску армії 1907 року місцеві загони, відомі як Праведні армії (의병, uibyeong), роками воювали з японськими військами, і тисячі їхніх бійців загинули.
Як Японія керувала Кореєю: 3 етапи колоніальної політики
Колонію очолювало Генерал-губернаторство Кореї (조선총독부) з генерал-губернатором, якого призначали в Токіо. Усі генерал-губернатори були армійськими генералами або флотськими адміралами. У 1926 році установа переїхала у величезну будівлю з куполом, зведену прямо перед Кьонбоккуном, головним королівським палацом Сеула (тоді офіційно Кьонсон, 경성). Багато корейців сприймали таке розташування як політичну заяву. Південна Корея почала розбирати цю будівлю в 1995 році, на 50-річчя визволення.
Історики зазвичай ділять ті 35 років на три етапи. Кожен відповідає зміні японської стратегії.
| Етап | Роки | Корейська назва | Що це означало для корейців |
|---|---|---|---|
| Військове правління | 1910-1919 | 무단통치 (mudan tongchi) | Щоденним порядком опікувалася військова поліція; корейські газети й політичні групи заборонили; загальний земельний кадастр перерозподілив право власності на ріллю |
| «Культурне правління» | 1919 – початок 1930-х | 문화통치 (munhwa tongchi) | Корейськомовні газети, як-от Chosun Ilbo і Dong-A Ilbo, дозволили з 1920 року, але під цензурою; поліція зросла, а закон про охорону миру 1925 року застосовували проти борців за незалежність |
| Асиміляція і військова мобілізація | 1930-ті – 1945 | 민족말살통치 («політика знищення нації») | Поклоніння святиням, японські імена, витіснення корейської мови зі шкіл і мобілізація робочої сили, солдатів та жінок для японських воєн |
Практичне уточнення: другий етап отримав свою назву від тодішньої японської політики. Ті, хто жив у цей час, бачили більше простору для публікацій та організацій, але водночас і більше нагляду та арештів.

Яким було повсякдення в Кореї під владою Японії
Для більшості корейців колоніальне правління почалося із землі та їжі. Близько чотирьох із п’яти людей займалися землеробством, тож питання, кому належать поля, важило більше за все, що відбувалося в Сеулі.
Земля і рис
Земельний кадастр 1910-1918 років зобов’язував власників реєструвати свої ділянки за офіційною процедурою. Незареєстровану землю, чимало з якої була сільськими общинними угіддями або королівською власністю, забирало Генерал-губернаторство. Частину потім продали або передали Східній колонізаційній компанії (Oriental Development Company), японській компанії, заснованій 1908 року, та японським поселенцям. Багато корейських селян стали орендарями з важкою рентою.
З 1920 року програма збільшення виробництва рису підняла врожаї, і значну частину рису вивозили до Японії. Споживання рису на душу населення в Кореї за ті самі роки впало, а багато родин перейшли на дешевші просо й ячмінь. Велика кількість корейців виїхала до Маньчжурії або на заробітки до Японії. Саме звідти походить корейська громада в Японії, дзайніті (재일, Zainichi).
Чи модернізувала Японія Корею?
Це одне з найгостріших питань у дослідженнях. Японія збудувала залізниці, порти, сучасну банківську систему, а в 1930-х ще й важку промисловість, зосереджену на півночі. У Сеулі з’явилися універмаги й трамваї. Флагманський універмаг Shinsegae у центрі Сеула досі займає будівлю, відкриту 1930 року як філія японського Mitsukoshi. Корейський бізнес теж укорінився в цей період: Samsung починався як невелика торгова крамниця в Теґу 1938 року (див. наш матеріал про історію Samsung).
Критики наголошують, кому служила ця інфраструктура. Залізниці вели до портів і маньчжурського кордону. Школи для корейських і японських дітей були окремими й нерівними. Вищі посади в державних установах і бізнесі діставалися переважно японцям.
Одні вчені стверджують, що «колоніальна модернізація» заклала основу для пізнішого зростання Південної Кореї, інші кажуть, що вона гальмувала розвиток. Чесний висновок такий: зміни були, більшу частину їхньої ціни заплатили корейці, а те, куди підуть вигоди, вирішували японські інтереси.
Рух 1 березня (삼일운동): що сталося в 1919 році
Рух 1 березня був найбільшим виступом колоніальної доби і моментом, коли оформився сучасний корейський націоналізм. Тієї зими збіглося кілька речей: розмови президента США Вудро Вільсона про самовизначення націй після Першої світової, декларація незалежності, яку 8 лютого проголосили корейські студенти в Токіо, і смерть колишнього імператора Кочжона в січні 1919 року на тлі поширених чуток, що його отруїли.
1 березня 33 релігійні та громадські діячі з Чхондогьо (корейської національної релігії), християнської та буддійської громад підписали Декларацію незалежності й зачитали її в сеульському ресторані Тхеходжан (Taehwagwan). За кілька вулиць студенти зачитали її натовпу в парку Тхапколь, після чого містом пройшли маршами. Люди вигукували «Daehan dongnip manse!» (대한독립만세), «Хай живе незалежність Кореї!».
У наступні місяці протести охопили практично всю країну. Відповідь була жорсткою. У селі Чеамни (Jeam-ri) на південь від Сеула японські військові у квітні 1919 року замкнули селян у церкві й підпалили її. Школярка Ю Кванхсун (유관순), заарештована за організацію протесту в рідному місті, померла в Содемунській в’язниці 1920 року й стала найвідомішим символом руху. Кількість загиблих є спірною: за японськими офіційними даними, це сотні людей, а корейський історик Пак Ынсик нарахував близько 7500 убитих.
Що змінив рух 1 березня?
Колоніальне правління він не припинив. Але він підштовхнув Токіо до м’якшого етапу «культурного правління», а в квітні 1919 року активісти в еміграції заснували в Шанхаї Тимчасовий уряд Республіки Корея (대한민국 임시정부). У чинній конституції Південної Кореї і рух 1 березня, і Тимчасовий уряд названо в преамбулі підвалинами держави.
Як корейці боролися за незалежність після 1919 року
Спротив ішов одразу в кількох напрямках, і ці розбіжності досі впливають на те, як обидві Кореї розповідають свою історію.
Збройна боротьба в Маньчжурії та Китаї
Корейські борці за незалежність, що базувалися в Маньчжурії, розбили японські підрозділи в боях біля Фенвутуна і Цінґшаньлі в 1920 році. У 1932-му Юн Бонгіль, активіст, відправлений Корейською патріотичною організацією Кім Гу, кинув бомбу на японській церемонії в шанхайському парку Хонгкоу й убив високопосадовців. Тимчасовий уряд створив Корейську армію визволення в Чунціні 1940 року. У 1930-х у Маньчжурії воювали й комуністичні партизани, серед них Кім Ір Сен, майбутній засновник Північної Кореї (див. як родина Кімів передавала владу).
Спротив усередині країни
Усередині Кореї студенти очолили Рух 10 червня 1926 року та Гванджуський студентський рух за незалежність 1929 року. Науковці Товариства корейської мови працювали над стандартним словником корейської, а в 1942 році десятки з них заарештували.
Колабораціонізм
Частина корейців співпрацювала з колоніальною владою як чиновники, поліцейські, землевласники, письменники й підприємці. Їх називають чхіниль-па (친일파, chinilpa), «проявонська фракція». Багато хто зберіг свої посади й після 1945 року, і питання, наскільки глибоко розслідувати їхнє минуле, досі лишається політичною суперечкою в Південній Кореї.
Як Японія намагалася стерти корейську ідентичність (1937-1945)
Коли 1937 року Японія розпочала повномасштабну війну з Китаєм, політика щодо колонії перейшла від контролю до поглинання. Гасло звучало так: Naisen ittai (내선일체), «Японія і Корея як одне тіло».
- Ритуали лояльності: школярі й робітники промовляли Присягу підданих імператора, а корейців змушували поклонятися в синтоїстських святинях. Християн, які відмовлялися, арештовували.
- Мова: освітній наказ 1938 року зробив корейську необов’язковим предметом, і на практиці її невдовзі прибрали з класів. Дітей могли карати за розмови корейською в школі.
- Преса: Chosun Ilbo і Dong-A Ilbo закрили 1940 року.
- Імена: наказ Changssi Gaemyeong (창씨개명) 1940 року змушував родини реєструвати японські прізвища. Приблизно 80 відсотків домогосподарств зробили це за перші півроку, часто тому, що відмова означала проблеми в школі, на роботі й у відомствах, що видавали продовольчі картки.
Цей період пояснює, чому мова й імена досі мають у Кореї таку емоційну вагу. На нього спираються і День хангиля (9 жовтня), і прагнення не пускати японські запозичення в офіційну корейську.
Примусова праця і «жінки для втіхи»: що фіксує історія
Саме ці два питання найчастіше лежать в основі суперечок між Кореєю та Японією, тож варто відділити задокументоване від того, що ще оспорюється.
Примусова праця
Японський Закон про загальну мобілізацію 1938 року поставив усю імперію на військові рейки. З 1939 року корейців вербували на шахти, заводи й будівництва в Японії, на Сахаліні та в районі Тихого океану. Набір перейшов від кампаній компаній до розподілу через державу, а з 1944 року до офіційної трудової повинності. Оцінки кількості різняться залежно від джерела, але лише до Японії відправили сотні тисяч корейців, а всередині Кореї мобілізували значно більше.
З 1944 року корейських чоловіків також призивали до японської армії. Тисячі корейців залишилися відрізаними на Сахаліні, коли закінчилася війна.
Хасіма, вугільний острів біля Нагасакі, відомий як Острів-лінкор, у 2015 році потрапив до списку ЮНЕСКО в складі японських промислових об’єктів доби Мейдзі. Корея заперечувала, що в описі об’єктів слід повністю пояснити використання корейської праці в роки війни. Подібна суперечка спалахнула після внесення золотих копалень Садо до списку 2024 року.
«Жінки для втіхи»
Під час воєн в Азії японські військові створили й регулювали «станції втіхи», де жінок і дівчат примушували надавати сексуальні послуги солдатам. Жінки походили з Кореї, Китаю, Тайваню, Філіппін, Індонезії, Нідерландів та інших країн. Багатьох залучили обманом, через борги або примус, а частину викрали. Оцінки загальної кількості коливаються дуже широко, від десятків тисяч до близько 200 000, і корейські жінки були серед найчисленніших груп.
Десятиліттями постраждалі мовчали. Усе змінилося 1991 року, коли Кім Хаксун публічно розповіла свою історію; сьогодні 14 серпня в Кореї відзначають як день пам’яті жертв. Щотижневі протести біля японського посольства в Сеулі, Середові демонстрації, розпочалися 1992 року.
Заява Коно 1993 року визнала причетність військових і містила вибачення, а фонд 1995 року виплачував компенсації з приватних пожертв. Угода японського і корейського урядів 2015 року, названа «остаточною і незворотною», створила фонд із 1 мільярдом єн від Японії, але багато постраждалих її відкинули, і в 2018 році Сеул почав розпуск цього фонду. Окремі японські політики й науковці оскаржують, наскільки пряму роль у примусі відігравали самі військові, і постраждалі та їхні прихильники сприймають таку позицію як заперечення.
Як прийшло визволення 1945 року і чому Корея розділилася надвоє
15 серпня корейці називають Gwangbokjeol (광복절), «день, коли повернулося світло». Визволення настало з капітуляцією Японії у Другій світовій війні, після атомних бомбардувань Хіросіми 6 серпня й Нагасакі 9 серпня та оголошення війни Радянським Союзом 8 серпня. Десятки тисяч корейців, які працювали в Хіросімі та Нагасакі, були серед жертв бомбардувань. Імператор Хірохіто оголосив про капітуляцію по радіо 15 серпня.
Корейська армія визволення готувала операції за підтримки США, але війна скінчилася раніше, ніж вони почалися. Це означало, що майбутнє півострова вирішили союзники. Американські посадовці запропонували поділити його по 38-й паралелі. Радянські війська увійшли на північ у серпні, а американські висадилися на півдні у вересні.
У 1948 році проголосили дві ворожі держави, а в 1950-му почалася Корейська війна. Наш матеріал про Корейську війну продовжує цю історію з цього місця. Для багатьох корейців болючий урок 1945 року в тому, що свобода від Японії прийшла разом із розколом країни.

Чому Корея під владою Японії досі впливає на відносини двох країн
Японія і Південна Корея є близькими сусідами, союзниками США та великими торговельними партнерами. Колоніальна історія все одно лишається темою, що найімовірніше викличе кризу між ними, і головна причина в договорі 1965 року.
Договір 1965 року і «закрите» питання
Договір про основи відносин 1965 року відновив дипломатичні зв’язки. Додаткова угода передбачала для Південної Кореї 300 мільйонів доларів безоплатної допомоги та 200 мільйонів доларів кредитів і закріплювала, що претензії між двома країнами врегульовано «повністю й остаточно». Значна частина коштів пішла на промислові проєкти, зокрема на металургійну компанію POSCO. Позиція Токіо така: це закрило всі індивідуальні вимоги про компенсацію. Багато корейців заперечують, що угоду уклав військовий уряд, не питаючи постраждалих, і вона ніколи не охоплювала протиправні колоніальні злочини.
Судові рішення і торговельна суперечка 2019 року
У 2018 році Верховний суд Південної Кореї зобов’язав японські компанії, зокрема Nippon Steel, виплатити компенсації колишнім примусовим робітникам. Японія назвала ці рішення порушенням угоди 1965 року. У 2019-му вона посилила експортний контроль над трьома хімікатами для виробництва чипів, а корейські споживачі відповіли масштабним бойкотом японських товарів. У 2023 році Сеул оголосив, що компенсації за рішенням суду виплатить корейський фонд. Цей крок покращив відносини з Токіо, але частина позивачів його відмовилася приймати.
Вибачення, підручники та інші больові точки
Японські лідери кілька разів висловлювали каяття, зокрема в Заяві Мураями 1995 року та в спільній декларації прем’єр-міністра Кейдзо Обуті й президента Кім Дede Чжуна 1998 року. Після тієї декларації Південна Корея почала скасовувати давні обмеження на японські фільми й музику. Багато корейців вважають, що ці вибачення підриває те, що було потім: окремі японські ревізії підручників, візити політиків до святині Ясукуні (де вшановують загиблих у війнах Японії, зокрема засуджених військових злочинців) і суперечка навколо островів Токто, які Японія називає Такесіма. Японські чиновники зі свого боку часто кажуть, що Корея знову й знову відкриває питання, які вже врегульовано.
Звичайному життю нічого з цього не заважає. Корейці та японці масово їздять одне до одного, а поп-культура рухається в обидва боки (практичний бік дивіться в нашому порівнянні подорожей до Кореї та Японії). Якщо ви приїдете до Сеула близько 1 березня або 15 серпня, чекайте церемоній, прапорів на балконах багатоповерхівок і новин про минуле.
FAQ
Скільки років Корея була під владою Японії?
Повне колоніальне правління тривало 35 років, від анексії 29 серпня 1910 року до визволення 15 серпня 1945 року. Якщо рахувати й період протекторату, що почався з договору Ыльса 1905 року, Японія контролювала зовнішню політику Кореї 40 років.
Чому Японія колонізувала Корею?
Корея лежала між Японією та азійським материком, тому японські лідери бачили в ній стратегічний буфер і шлях до Маньчжурії та Китаю. Вона також давала рис, землю, а пізніше й промислові ресурси. До того ж володіння колонією ставило Японію в один ряд із західними імперськими державами.
Чи вибачалася Японія перед Кореєю?
Японські уряди видавали кілька заяв із каяттям і вибаченнями, зокрема Заяву Коно 1993 року щодо «жінок для втіхи», Заяву Мураями 1995 року і спільну декларацію з Кореєю 1998 року. Багато корейців вважають, що їх послаблюють пізніші слова японських політиків і позиція Токіо, що юридичні вимоги закрито в 1965 році. Тому питання, чи Японія «по-справжньому» вибачилася, лишається спірним.
Як по-корейськи називається період японського колоніального правління?
Стандартний термін: Ilje Gangjeomgi (일제강점기), «період насильницької окупації імперською Японією». У старіших текстах іноді трапляється Ilje sidae, «доба японської імперії». Слово gangjeom («насильницька окупація») відображає корейську позицію, що анексія ніколи не була законною.
Чи були корейці громадянами Японії за колоніального правління?
Юридично корейці були підданими Японії, але їх вносили в окремий корейський сімейний реєстр, і вони не мали рівних прав. Корейці, що жили в Японії, втратили японське громадянство після набуття чинності Сан-Франциським мирним договором 1952 року. Це одна з причин, чому багато дзайніті досі мають південнокорейське чи інше громадянство.
Чому 1 березня в Кореї вихідний?
1 березня, Samiljeol (삼일절), відзначає Декларацію незалежності 1919 року та загальнонаціональні протести, що за нею пішли. Церемонії проходять по всій Південній Кореї, зокрема державний захід за участі президента. Це одне з п’яти національних свят Кореї поряд із Днем визволення 15 серпня.
Куди піти далі: музеї, фільми й книжки про цю історію
Якщо їдете до Кореї, ці три місця розповідають цю історію краще за будь-який підручник. Дні роботи та умови входу змінюються, тож перевірте офіційний сайт кожного місця перед поїздкою.
- Місце
- Історичний музей Содемунської в’язниці (서대문형무소역사관)
- Район
- Содемун-гу, центрально-західний Сеул; в’язниця відкрилася 1908 року й тримала багатьох борців за незалежність, зокрема Ю Кванхсун
- Найближча станція
- Тоннімун (Dongnimmun), лінія 3 сеульського метро
- Скільки часу потрібно
- Близько 1,5-2 годин
- Перед поїздкою
- Перевірте дні роботи та вартість на офіційній сторінці
- Місце
- Музей незалежності Кореї (독립기념관)
- Район
- Чхонан, провінція Південна Чхунчхон, на південь від Сеула; великий національний музей руху за незалежність, відкритий 1987 року
- Найближча станція
- Чхонан або Чхонан-Асан, далі автобус або таксі
- Скільки часу потрібно
- Пів дня
- Перед поїздкою
- Перевірте дні роботи, англомовних гідів і транспорт на офіційній сторінці
- Місце
- Парк Тхапколь (탑골공원)
- Район
- Чонно, центр Сеула; саме тут студенти зачитали Декларацію незалежності 1 березня 1919 року
- Найближча станція
- Чонно 3-га (Jongno 3-ga)
- Скільки часу потрібно
- 30 хвилин
- Перед поїздкою
- Перевірте на офіційній сторінці, чи немає закриттів
Фільми та серіали про часи японського правління
- The Age of Shadows (밀정, 2016): шпигунський трилер про борців за незалежність і корейського офіцера в колоніальній поліції.
- Assassination (암살, 2015): підпільна група планує вбити японського командувача й колаборанта в Сеулі 1930-х.
- Mr. Sunshine (미스터 션샤인, 2018): дорама про роки перед анексією, зокрема про Праведні армії.
- Pachinko (2022): серіал Apple TV+ за романом Мін Дін Лі 2017 року, що стежить за корейською родиною від колоніального Пусана до Японії.
- Harbin (하얼빈, 2024): фільм про місію Ан Чунгина 1909 року.
Права на показ залежать від країни, тож перевірте на JustWatch або на самій платформі, де кожен із цих проєктів доступний вам. Із читання найпростіший вхід у тему дає роман Мін Дін Лі Pachinko, а Korea’s Place in the Sun Брюса Камінгса є широко вживаною англомовною історією, яка вписує колоніальну добу в довший контекст.
Схожі статті
Sources k-korea.blog
Ціни, години роботи й наявність змінюються. Перш ніж купувати чи вирушати в дорогу, перевірте офіційну сторінку.






